СЬОГОДНІ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 32 РІЧНИЦЯ ПЕРЕПОХОВАННЯ ВАСИЛЯ СТУСА

СЬОГОДНІ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 32 РІЧНИЦЯ  ПЕРЕПОХОВАННЯ ВАСИЛЯ СТУСА

18 листопада 1989 року Василь Стус, чиє ім'я стало символом не лише українського дисидентського руху, але і  боротьби та незламності за незалежність  України,  повернувся  на рідну землю,  але уже  у цинковій домовині.   Перепоховання великого поета та правозахисника  стало  після передчасної смерті в радянських таборах стало символом   початку нової доби становлення української державності.

Засуджений на 10 років примусових робіт і п'ять років заслання поет,  дисидент Василь Стус помер у ніч на 4 вересня 1985 року. Поховали його на табірному цвинтарі. 19  листопада 1989 року більше  30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва провести в останню путь великих синів України Василя Стуса, Олексу Тихого, Юрія Литвина. За словами учасників та очевидців  тих подій це була перша  велика акція, де радянська влада не посміла трощити синьо-жовті прапори. З Софійської площи, із зупинкою для мітингу  біля  пам'ятника  Тарасу Шевченку, де виступили  з промовою В ячеслав Чорновіл, Левко Лукяненко та інші  провідники України пронесли  через все місто на руках до Байкового кладовища. Рух у місті перепинився. Люди стояли зі свічками по Володимирській. На могилах  Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина встановили однакові дубові хрести, а у  1993 році встановили три козацькі хрести. Велика шана, вдячність та пам'ять  про великих синів України залишиться в наших серцях. 

Як добре, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Василь Стус